Валеологія

Валеоло́гія (лат. valeo — здоров'я, бути здоровим) — сучасна інтегральна наука про фундаментальні закони духовного, психічного і фізичного здоров'я як окремої особи так і всього суспільства в цілому на новому етапі його духовно-творчої еволюції. Вперше цей термін запропонував професор І. І. Брехман у 1980 році.
Валеологія — це нова інтегративна галузь знань, комплексна навчальна дисципліна, що вивчає закономірності, способи та механізми, відновлення та зміцнення здоров'я людини з використанням природних оздоровчих методів і технологій.
Валеологія — наука про формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачу здоров'я (генетичний фактор) за допомогою, як правило, немедикаментозних, природних чинників та засобів.
Валеологія як навчальна дисципліна є сукупністю знань про індивідуальне здоров'я людини та здоровий спосіб життя.

Валеологія синтезує знання про людину і особливості її взаємодії з природою і суспільством, накопичені в таких галузях знань, як філософія, соціологія, психологія, біологія, анатомія і фізіологія людини, екологія, традиційна і народна медицина, етнографія, релігієзнавство, культура тощо. У валеології можна застосовувати методи прикладної математики: статистика,валеометрія, комбінаторика, логіка.

Головною метою валеології є оздоровлення людини шляхом залучення її до здорового способу життя.

Завдання валеології:
підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і соціальної адаптації індивіда шляхом корекції;
вивчення закономірностей формування індивідуального здоров'я та умов його збереження та зміцнення;
формування нового ненасильницького і духовно-творчого мислення;
формування практично здорової, активної та творчої людини, здатної впродовж всього життя самостійно зберігати, розвивати і підтримувати своє здоров'я на належному рівні.

Предмет медичної валеології — індивідуальне здоров'я людини, його механізми, можливості їх корекції, резерви здоров'я людини а також здоровий спосіб життя.

Об'єкт валеології — людина, що знаходиться у всьому діапазоні здоров'я (здорова, «третій стан», хвора). Психосоматичний функціональний стан людини з урахуванням усієї складності і різноманіття біологічних, соціально-економічних, екологічних, морально-етичних, побутових, професійних, суспільно-політичних та інших умов життєдіяльності.

До валеології можна віднести: харчування, фізичний стан, рівень функціонування всіх органів, клітин, тканин, їхню адаптацію до середовища, та їх відновлення; рівень регенерації організму, рівень захисту організму та працездатність.

Все про хімію

Хі́мія або Хемія — одна з наук про природу, яка вивчає молекулярно-атомні перетворення речовин, тобто, при яких молекули одних речовин руйнуються, а на їх місці утворюються молекули інших речовин з новими властивостями.

Завданням хімії є дослідження властивостей елементів і хімічних сполук, вивчення залежності властивостей речовин від їх складу й будови, вивчення умов перетворення одних речовин в інші, поширення хімічних речовин у природі, технологій їх одержання, механізмів взаємодії хімічних сполук, а також практичне використання хімічних реакцій.
Походження назви

Назва «хімія» пішла від араб. کيمياء. У свою чергу припускають, що це арабське слово пішло від єгипетського Chemi чи Kimi (стародавня назва Єгипту), що означало «чорний» та згодом було запозичене греками. Згодом, коли Єгипет був захоплений арабами, останні запозичили це слово.
[ред.]
Розділи хімії
Загальна хімія — вивчає теоретичні основи системи знань про речовину і хімічні перетворення.
Неорганічна хімія — вивчає речовини неорганічної природи і властивості хімічних елементів.
Органічна хімія — вивчає речовини органічної природи — сполуки Карбону.
Аналітична хімія — вивчає принципи і методи визначення хімічного складу речовини.
Хемометрика — розділ аналітичної хімії, що отримує хімічні дані з допомогою математичних методів обробки даних.
Фізична хімія — вивчає хімічні явища та процеси на основі загальних принципів фізики з використанням фізичних експериментальних методів.
Електрохімія — вивчає властивості систем, що містять іонні провідники, та перетворення речовин на межі поділу фаз за участю заряджених часток.
Радіохімія — вивчає хімічні та фізико-хімічні властивості радіоактивних елементів і речовин.
Колоїдна хімія — вивчає дисперсні системи та поверхневі явища на межі поділу фаз.
Механохімія — вивчає хімічні та фізико-хімічні перетворення при механічній дії на речовину
Біологічна хімія (біохімія) — фундаментальна біомедична наука та навчальна дисципліна, що вивчає хімічний склад живих організмів та хімічні перетворення, яким підлягають молекули, що входять до їх складу.
Біоорганічна хімія — наука, що вивчає хімічну структуру і властивості органічних сполук вуглецю, які входять до складу живих організмів і є основою будови і функції живих клітин. Розглядає закономірності будови і реакцій основних класів вуглецевих сполук у зв'язку з їх біологічними функціями та впливом на процеси, що відбуваються в біологічних системах.
Фармацевтична хімія — наука, що вивчає способи добування, будову та фізико-хімічні властивості лікарських засобів; взаємозв'язок між їх хімічною будовою та дією на організм; методи контролю якості та зміни, які відбуваються при збереженні ліків та застосування їх в медицині.
Клінічна біохімія — це клініко-діагностична наука, в задачі якої входять розробка і використання стандартних методів діагностики, контролю над перебігом захворювання з позиції біохімії.
Токсикологічна хімія — наука, що вивчає методи виділення токсикологічних речовин з різноманітних об'єктів, а також методи виявлення та кількісного визначення цих речовин.
Теоретична хімія — розділ хімії, що використовує методи фізики для передбачення хімічних явищ.
Квантова хімія — галузь науки, яка використовує засади квантової механіки для чисельних розрахунків структур та властивостей хімічних молекул.
Комп'ютерна хімія
Математична хімія — галузь науки, яка використовує математичне моделювання до хімічних явищ.
Обчислювальна хімія — галузь науки, яка використовує принципи інформатики для розв'язку хімічних задач.
Хемоінформатика — галузь науки, яка має на меті застосування комп'ютера та інформатики для вирішення проблем хімії.
Молекулярна динаміка — комп'ютерне моделювання руху атомів і молекул у газах, рідинах та твердих тілах.
Молекулярна механіка — галузь науки, яка використовує класичну механіку для моделювання молекулярних систем.
Геохімія — вивчає хімічний склад Землі і закони поширення, поєднання і руху атомів хімічних елементів та їх стабільних ізотопів у різних оболонках земної кулі.
Топохімія — вивчає будову поверхні кристалічних речовин на атомно-молекулярному рівні, реакції на поверхні кристалів, процеси асоціації та дисоціації молекул.
Супрамолекулярна хімія — міждисциплінарна галузь хімії, що зосереджується на вивчені хімічних систем, що складаються з певної визначеної кількості молекулярних блоків чи компонентів.
Нанохімія — розділ хімії, де об'єктами вивчення є тіла, розмір яких лежить у діапазоні 1-100 нм., де фізичні і хімічні властивості тіл суттєво залежать від розміру, досліджує склад і структуру нанотіл.
Комбінаторна хімія — галузь хімічної науки, мета якої полягає у швидкому синтезі або комп'ютерній генерації різних, проте структурно споріднених, біологічно активних сполук або матеріалів та високопродуктивному біологічному скринінгу одержаних речовин.
Фемтохімія — розділ хімії, який вивчає хімічні процеси у часовому діапазоні 10-15 – 10-12 секунди.

Зоологія

Зооло́гія (грец. ζωο та λογος) — це біологічна дисципліна, що вивчає навколишній світ тварин та їхні взаємозв'язки з довкіллям. Досліджує біологічну різноманітність світу тварин, систематизує й класифікує тварин, вивчає будову їхнього тіла, закономірності їхнього індивідуального та історичного розвитку, географічне поширення, функціональну біогеоценотичну й біосферну роль, зв'язки з середовищем.

Основна мета зоології як науки — одержання й узагальнення нових знань про рівні організації та різноманітність тварин, стан їхніх ресурсів, опрацювання методів раціонального використання й охорони тварин та їх угруповань.

Основні зоологічні дисципліни: систематика, морфологія, ембріологія тварин, зоогеографія, палеозоологія, філогенія, етологія, а за об'єктами досліджень — протозоологія, малакологія, карцинологія, орнітологія, герпетологія, теріологія.
[ред.]
Галузі біології, що стосуються зоології

Галузі зоології, що виникли першими наприкінці 19-го століття, такі, як зоофізика, біономіка та морфографія, були пізніше включені до ширших біологічних дисциплін, які вивчають механізми, спільні для тварин і рослин. Біологію тварин вивчають у низці широких галузей:
Фізіологія тварин, анатомія та ембріологія вивчають фізіологічні особливості тварин у широкому розумінні.
Спільні механізми спадковості та розвитку тварин і рослин вивчаються генетикою, молекулярною біологією та біологією розвитку.
Екологічні особливості тварин вивчаються екологією та деякими іншими дисциплінами.
Еволюційна біологія тварин і рослин вивчає походження й розвиток організмів. Допоміжними галузями в цій царині є теорія еволюції й популяційна генетика.
Систематика, кладистика, філогенія, біогеографія і таксономія займаються класифікацією та групуванням організмів за рисами подібності, спільністю походження чи поширенню по земній кулі.

Крім того, існує багато дисциплін, таких, як орнітологія, ентомологія та інших, що займаються тваринами з окремих таксономічних груп.

Які біологічні дисципліни вивчають людину?
Минулого навчального року на уроках біології ви знайомилися з дивовижним світом тварин, вивчали особливості їхньої будови, процесів життєдіяльності, поведінки, пристосувань до умов мешкання. Ви дізналися, що людина також належить до царства Тварини, однак, на відміну від тварин, є біосоціальним видом. Знання основ наук про людину оформилися в окремий навчальний курс. Він містить відомості про будову й функції клітин, органів і систем органів, організму в цілому, розвиток людини як біосоціальної істоти та біологічні основи поведінки і психічних процесів.
Як біосоціальний об'єкт людину вивчає багато дисциплін. Серед них є власне біологічні (наприклад, анатомія, фізіологія тощо), а також такі, що ґрунтуються на біологічних дослідженнях (медицина, гігієна, психологія, екологія та ін.). Усі ці дисципліни тісно взаємопов'язані між собою, адже організм людини - це цілісна система, від злагодженої роботи складових якої залежить її здоров'я.
Здоров'я - це стан фізичного, психічного і соціального благополуччя, високої працездатності й соціальної активності людини.

Яке значення біологічних знань для збереження здоров'я людини?
Здоровий організм здатний пристосовуватися до дії різноманітних фізичних (фізичного навантаження, тепла, холоду тощо) і психологічних (подолання конфліктних ситуацій) чинників, зберігати стабільними показники процесів життєдіяльності. У здоровому організмі не порушені будова й функції органів і систем.
У наш час, незважаючи на величезні успіхи медицини та поліпшення умов життя, кількість хворих неухильно зростає, а тривалість життя людей продуктивного віку істотно зменшується. Бурхливий науково-технічний прогрес, поява нових складних видів трудової діяльності змінили звичний ритм і уклад життя людини, що спричинило зменшення фізичного навантаження і збільшення нервово-емоційного напруження, погіршення екологічних умов. Це істотно порушує регуляцію основних фізіологічних функцій організму.
Основна мета біологічних, медичних, психологічних наук, що вивчають людину, - допомогти їй зберегти своє фізичне, моральне і духовне здоров'я, щоб самореалізуватися в житті як особистості.

Як можна виміряти, оцінити і зберегти здоров’я? Виміряти та оцінити здоров'я можна за допомогою різних методів: хімічних, фізичних, антропометричних. Наприклад, для визначення складу крові, травних соків та інших рідин організму застосовують хімічні методи. Для дослідження структури клітин - фізичні: світлову та електронну мікроскопію. Електричні процеси, що відбуваються в серці, реєструють за допомогою електрокардіографії (ЕКГ), а в мозку - електроенцефалографії. Зміни в будові і функціях внутрішніх органів визначають за допомогою рентгенографії та ультразвукової діагностики (УЗД).
Одним з показників нормального розвитку дитини є її зріст, маса тіла, обсяг грудної клітки тощо. Їх вимірюють за допомогою антропометричних методів.
Усі ці та інші методи дають змогу об'єктивно оцінити відхилення функціонального стану організму та вибрати відповідні засоби для його відновлення.
Збереженню здоров'я сприяє насамперед дотримання здорового способу життя: чергування роботи з відпочинком, помірні фізичні навантаження, дотримання особистої гігієни та раціонального харчування, уникання шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю та інших наркотичних речовин, надмірне захоплення комп'ютерними іграми тощо).

Анатомія

Анато́мія (з грец. ἀνα- — верх і τέμνω — різати) — це наука про форму, будову організму та окремих його органів чи систем. Загальний термін анатомія охоплює анатомію людини, або антропотомія, анатомію тварин, або зоотомію, та анатомію рослин, або фітотомію.
Предмет і розділи анатомії

За старих часів анатомічні дослідження мали своїм предметом майже виключно людину, і тільки в разі крайності, коли не можна було вивчати людські трупи, вдавалися до розсічення ссавців. Тому під анатомією розуміли переважно анатомію людини. Пізніше наука почала займатися також будовою тварин. Таким чином як окрема галузь виникла анатомія тварин, або зоотомія. Нарешті взялися за дослідження внутрішньої будови рослин, що склало нову галузь науки, рослинну анатомію, або фітотомію.

Оскільки між людиною і хребетними, а також між усіма тваринами взагалі існує багато спільного, то наука неминуче повинна була прийти до вивчення подібностей та відмінностей цієї будови, і таким чином народилася порівняльна анатомія. Вона у зв'язку з палеонтологією та еволюційною теорією добувала найголовніші опори вченню про походження видів.

Винахід збільшувальних лінз допоміг з'ясувати те, що здається однорідним неозброєному оку, але насправді має дуже тонку і складну будову. Внаслідок цього від анатомії спочатку відокремилася особлива наука під назвою мікроскопічна анатомія. Згодом вона перетворилась на самостійне вчення про тканини і займається дослідженням найтонших подробиць організації — гістологія. Більшість хвороб супроводжується грубими або тонкими змінами в положенні або будові різних органів і їхніх тканин — дослідження цих змін становить предмет патологічної анатомія.

Анатомія людини
Докладніше: Анатомія людини

Анатомія людини — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову.

Анатомія людини має клінічні підрозділи:
нормальна анатомія — розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла в нормі.
патологічна анатомія — вивчає вражені хворобою органи та тканини.
хірургічна анатомія вивчає будову тіла по ділянкам, з врахуванням положення органів та їх взаємовідношень відносно одне одного та відносно скелету людини.

Історичний розвиток анатомії

Стародавній світ

Перші згадки про будову людського тіла зустрічаються в Стародавньому Єгипті. У 27 столітті до н. е. єгипетський лікар Імхотеп описав деякі органи та їхні функції, зокрема головний мозок, діяльність серця, поширення крові і кровоносні судини. У давньокитайській книзі «Нейцзін» (11-7 ст до н. е.) згадуються серце, печінка, легені та інші органи тіла людини. В індійській книзі «Аюрведа» («Знання життя», 9-3 століття до н. е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м'язи, нерви, типи статури і темперамент, головний і спинний мозок.

Гіппократ

Великий вплив на розвиток анатомії людини справили науковці Стародавньої Греції. Першим грецьким анатомом вважають лікаря і філософа Алкмеона Кротонського, що володів прекрасною технікою препарування. Видатними представниками грецької медицини й анатомії були Гіппократ, Аристотель, Герофіл. Гіппократ (460—377 роки до н. е.) вчив, що основу будови організму складають чотири рідини: кров (Sanguis), слиз (phlegma), жовч (chole) і чорна жовч (melaina chole). Від переваги однієї з цих рідин залежать і тип темпераменту людину: сангвінік, флегматик, холерик і меланхолік. Названі види темпераменту визначали, за Гіппократом, і різні типи конституції людини, які можуть змінюватися відповідно до змісту тих співвідношень рідин тіла. Виходячи з такого представлення про організм, Гіппократ дивився і на хвороби, як на результат неправильного змішання рідин, внаслідок чого ввів у практику лікування різні засоби, здатні «ганяти рідини». Так виникла «гуморальна» теорія будови організму. Гіппократ велике значення надавав вивченню анатомії, вважаючи її першоосновою медицини. За Платоном (427—347 роки до н. е.), організм людини керувався трьома видами «пневми», що містяться в трьох найголовніших органах тіла — мозок, серце і печінка. Учень Платона Аристотель (384—323 оки до н. е.) зробив першу спробу порівняння тіла тварин і вивчення зародка, він таким чином став зачинателем порівняльної анатомії й ембріології.